У день святкування свого столітнього ювілею довгожитель вилазить через вікно будинку пристаркуватих на галявину та йде. Йде не кудись, а від чогось: від безглуздого доживання в богадільні. У першу ж годину він уміє посваритися з бандитами та поїхати в невідомому напрямку. Незабаром стає зрозуміло, що всі сто років його життя — суцільні пригоди. Він, здається, завжди пливе за течією, але чомусь завжди припливає до улюблених занять — застілля та різного роду вибухів. Перезнайомившись за різних комічних обставин із більшістю сильних світу цього — Франко, Труменом, Сталіним — та чимало вплинувши на історію двадцятого століття, він залишається самим собою.